коштів вкладено в цей проект? Так, Єгоре, так, тут осіли чималі гроші. І що ж, де результат? Прохукали? Звідки почали, тим і закінчили?
− Я вважаю, дослідження треба продовжити, − не відводячи погляду від директора, тихо сказав Єгор.
Залеський нервово засміявся.
− Який же ти, однак, молодець. Він вважає, ну треба ж! А ти не подумав, що, якщо не буде ніяких результатів, нашу лавочку просто прикриють? За непотрібністю. А навіщо ми їм здалися? Гроші пішли невідомо куди, проблема залишилася. Нас закриють до чортової бабці, ти це хоч розумієш? А ще припишуть нецільове використання коштів. До в'язниці захотів?
Старий зірвався на крик. Щось мокре бризнуло на щоку Єгору. Він опустив очі.
Залеський несподівано заспокоївся. Він витягнув з кишені піджака носовичок, витер ним лоб, промокнув губи.
− Так, давай спокійно, − миролюбно сказав він, ховаючи хустку. − Погані боки ми побачили. Тепер про хороше.
Він глибоко зітхнув.
− Це, − сивим клином своєї борідки вказав на листки на столі, − лише поодинокі випадки. Збіги. Які не суперечать нашим висновкам, але і не підтверджують їх. Це просто є. Але подивися на це з іншого боку, Єгоре. Всі аргументи на нашу користь. Серотонін, точніше його брак в організмі, винен у всьому. Це викличе фурор у світовій медицині. Хіба не цієї перемоги ми чекали?
− Це не буде стовідсотковою істиною, − похмуро сказав Єгор. − І ви, і я знаємо, що це не так.
− Та на чому ти зациклився? − вибухнув директор. − Ось на цьому?
Він схопив зі свого столу злощасні листки і одним рухом розірвав їх навпіл. Крутнувшись у кріслі, викинув залишки в кошик і знову повернувся до Єгора.
− Усе, забудь, немає більше проблеми, − сказав, ніби гіпнотизуючи. − Іди, працюй.
Єгор подивився на Старого і встав.
− Ви робите помилку.
Крила носа Залеського знову затремтіли, але він стримався.
− Головне, щоб ти її не зробив, Єгоре Васильовичу.
Коли Єгор уже відчиняв двері, позаду пролунав владний голос директора.
− Сьогодні, о шістнадцятій, мені потрібна сама доповідь.
Єгор не озирнувся.
12
Він не нудьгував за людьми. Чеслав був цілком самодостатнім, аби прагнути бачити поряд з собою кого-небудь ще. У його житті було надто багато людей, щоб тепер страждати від їх відсутності.
Він жив у лісі. Не в такій далечині, як хотілося б, але в достатній, щоб його ніхто не турбував.
Краса природи, чисте повітря і помірний дефіцит таких подразників, як люди. Але Чеслав мало проводив часу милуючись природою − у нього були інші пристрасті.
Спочатку він облаштовував свій лісовий будиночок, щоб відчувати себе тут комфортно. Утім, будинок був засобом, а не метою. Засобом були книги, ноутбук і кілька віртуальних приятелів. Чеслав не цурався спілкування з зовнішнім світом. Але в мережі це було набагато простіше, ніж у реальності. Варто було закрити сторінку, скайп, пошту і він знову лишався сам.
Напевно, була частка правди в тому, що після сорока людина ніби народжується