з нас.
І кричав Адам: але я кохаю тебе. І ненавиджу одночасно. Я не знаю, де я справжній.
Відповідала йому Ліліт: залиш розум. Протилежне в тебе від сумнівів. Ти є те, що ти є. Щоб бути собою, тобі не потрібна я. Як і ти мені.
І злякався Адам: не потрібен я тобі?
Відповідала Ліліт: ти любиш мене. Але ненавидиш, бо боїшся втратити. І цим губиш свою любов.
1 запитав Адам: але тоді, щоб не ненавидіти тебе, я не повинен любити тебе?
Відповідала покірно Ліліт: шукай Бога в собі. Ти ж шукаєш у мені розраду.
Але противився Адам: але ти дана мені Богом…
І усміхалася загадково Ліліт: так тому, що, поєднуючи наші тіла й душі, сповнюємося ми Божественного…
11
Як не хотілося відтягти неприємну розмову з директором інституту, але все одно це мало статися. Єгор вийняв теку з чернеткою доповіді, перегорнув її і поклав назад у шухляду. Дістав з іншої течки кілька принесених Ольгою листків і рішуче встав.
Костянтин Андрійович Залеський уже не був справжнім ученим. Зате він був хорошим функціонером, адміністратором. Подейкували про палку закоханість директора в молодості, але Єгор не міг уявити Старого романтичним юнаком. Прямодушний лисуватий Старий, якого Єгор знав уже давно − тоді його називали просто Хотабич, через гостру, мов у козла, борідку, − і запропонував Єгору очолити цей напрям під його керівництвом. Старий створював свою команду. Під щедре фінансування зацікавлених у проекті людей. Відтоді минуло три роки. Вони набагато просунулися за цей час. Але, як виявилося, від самого початку взяли помилковий напрямок.
Борідка в директора збереглася й досі, тільки добряче вкрилася сивиною, викликаючи повагу. Тому і стали всі його називати з часом не Хотабичем − Старим.
Костянтин Андрійович підняв голову від монітора і короткозоро примружився, вдивляючись у відвідувача. Узявши зі столу окуляри, почепив собі на ніс і посміхнувся.
− А, це ти, Єгоре Васильовичу, − не встаючи, він, запрошуючи, вказав рукою на стілець. − А я тебе щойно згадував. Проходь, сідай.
− Здрастуйте, Костянтине Андрійовичу, − кивнув Єгорі присів на запропоноване місце.
Скріплені степлером листки поклав перед собою на столі. Старий ковзнув по них поглядом і знову подивився на Єгора.
− Бачу, підготувався, − він посміхнувся і потер долоні. − Ну, як доповідь? Ох і дамо ми з нею жару. Повірити не можу, за короткий термін такі результати. Це буде сенсація, Єгоре.
Єгор похмуро подивився на директора. Залеський виглядав баригою, що підраховує свої бариші. А бариші могли бути, дійсно, непогані.
Єгор мовчки простягнув директору через стіл роздруківку.
Старий перестав терти долоні. Поправив окуляри, узяв папери, вдивляючись у текст.
− Що це, Єгоре? − запитав, не дочитавши до кінця.
− Це те, що ставить хрест на всіх наших дослідженнях.
Директор повільно випростався і відсунув від себе білі листки, немов вони були заразними.
− Так, − протягнув він, нахиляючи голову і дивлячись