На сході над горами займалась зоря, з іншого боку – на заході – чимала частина Тихого океану ховалась у темряві.
Лайнер порівнявся зі смугою, випустив закрилки і, здригаючись на неспокійному вітрі, сунув до землі.
Левко прокинувся першим (під час сну вони не розщібали поясів безпеки, і стюардеси не будили мандрівників перед зниженням) і побудив товаришів.
– Ну що? – забуркотав Семен.
– Дивись.
Хлопці й дівчина сиділи з правого боку «Boeing’а». З ілюмінаторів відкривався вид на сонне безмежжя найбільшого світового океану. У кволому передсвітанковому світлі його гладінь нагадувала шерехатий лист сталі. Вдалині над водою проблискувала трійка вогників – навантажений контейнерами корабель сунув до порту Кальяо.
– Що це? – Росіянин тер очі, не розуміючи, де він.
– Тихий океан, – прошепотів Левко, вткнувшись носом в ілюмінатор. – Сідаємо.
Лайнер труснуло. Сьома несвідомо торкнувся пряжки на ремені безпеки, перевіряючи, чи вона застібнута.
На кріслах попереду них Ґрем, Сатомі і Ян також прихилились до ілюмінаторів. Друзі заворожено спостерігали, як темна водяна поверхня насувається, витісняючи з ілюмінаторів горизонт. Літак опустився достатньо, щоб розрізняти пінисті буруни на хвилях.
– Який же він великий, – позіхнув українець, коли водяний обшир закрив більшу частину його вікна.
Сьома знизав плечима, мовляв, а що ти хотів?
Троє з них бачили цей океан уперше. І дехто – востаннє.
XXV
Рейс АА7268 прибув вчасно. Друзі поквапно залишили літак, пройшли паспортний контроль і почесали на стійку реєстрації трансферних пасажирів – отримувати посадочні квитанції на рейс LA2011 компанії «LAN Peru», котрий о 8:05 відлітав до Куско.
Менш ніж через півтори години, о 9:25, вони вже стояли в аеропорту високогірного Куско, очікуючи багаж. У зоні прильотів їх чекав Девід Ренцо, власник хостела, в якому хлопці вирішили зупинитися. Допомігши з речами, Девід розсадив друзів у мінівені «Toyota» і через п’ятнадцять хвилин привіз до крутої стежки, що тягнулась поміж глухих кам’яних стін, підіймаючись до затишного двоповерхового котеджу, який тулився до схилу гори. То був «Samay Wasi Youth» – заброньований ними хостел.
Першого дня Левко, Сьома, Ян і Сатомі відпочивали, не вилазячи з ліжок. Ґрем схотів показати, який він герой, і після обіду вибрався до центру міста. Спроба завершилась фіаско: на першому ж підйомі американець видихався, назад йому допомогли дійти двоє перуанців, що проходили повз. Така доля всіх, хто прибуває в Куско з низинної Ліми. Місто розташоване на висоті 3340 метрів над рівнем моря, перепад тиску спричиняє гірську хворобу і для адаптації іноді необхідно два-три дні. Сьома й Левко, знаючи про те, як гори ставляться до новачків, навмисне лишили два дні на акліматизацію перед тим, як полізти на Саксайуаман і їхати далі на схід.
У четвер 26 липня друзі нарешті спромоглися вибратись на обід у піцерію і погуляти центром Куско. Ввечері вони почувались достатньо добре, щоб наступного ранку податись на Саксайуаман та інші руїни, що кільцем оточують колишню столицю імперії інків.
Руїни були по сусідству