занервував.
Почекавши, поки Левко віддалиться, Семен розрахувався і вийшов з машини.
В цей момент усе йшло за планом. Ян випереджав українця на цілих чотири хвилини і мав достатньо часу, щоб переконати Ґрема й вивести Сатомі без використання скаженої ідеї росіянина. Якби Сьома просто тюпав назирці за Левком, усе згідно з планом і скінчилося б. Але Сьомі було недостатньо просто спостерігати, він хотів контролювати ситуацію, а тому, дивлячись, як віддаляється українець, дістав мобілку і подзвонив Янові. Ян, подумавши, що Лео його випередив і поспішати нікуди не треба, потягнувся за телефоном, на мить втратив концентрацію, наїхав на бордюр і загримів з велосипеда, капітально проїхавшись писком по асфальту.
Перевернувшись на спину, відчуваючи, як шкіру обліплює потом і як пульсує жаром подерта щока, Ян Фідлер натиснув кнопку «Прийняти виклик».
Сьома очікував почути що завгодно, але тільки не те, що долинуло з трубки.
– А-а… а-а… е-ех… – стогнав чех.
Семенова уява мигцем вималювала картинку: Ґрем, почувши від Яна Семенову ідею, з розмаху валить чехові в гарбуз, не дивлячись на різницю у віці і наукові заслуги Фідлера.
– Це… е… це янкі так сприйняв мою пропозицію? – кволим голосом спитав Сьома.
– Ні… а-а… хай тобі! – крякав Ян. – Я впав з велосипеда.
«Тільки не це! Краще б уже Ґрем бив морду!»
– Де ти?!
– Метрів за триста від Ґремового будинку.
– Лео за квартал від тебе!! – прокричав Семен.
– Звідки ти знаєш?
– Я суну за ним. Давай, Яне, давай, підіймайся, між вами дві хвилини ходу, якщо Лео побачить тебе, нашій справі кінець! – Хапнувши повітря, росіянин додав: – І не випускай звідти Сатомі! Він не повинен її бачити!
Ян Фідлер, крекчучи й подумки поливаючи росіянина добірною чеською лайкою, став на ноги. Підняв велосипед і пошкутильгав до входу в дев’ятиповерховий будинок, у якому Ґрем знімав квартиру.
Обліплений листям чорний «Porsche Cayman» глипав на нього округлими фарами.
Залишивши велосипед біля під’їзду, чех підійшов до ліфта. На цифровому індикаторі праворуч від кнопки світилася цифра 9 – ліфт стояв на найвищому поверсі. Чекати, поки він спуститься вниз, було ризиковано, Лео міг нагрянути кожної секунди, тому Ян, зціпивши зуби, гайнув на восьмий поверх сходами.
Коли чех зупинився перед квартирою № 31, піт юшив з нього струмками, а подряпане лице пашіло жаром.
XXII
…Поки ліфт спускався з дев’ятого поверху, Левко прокручував у голові варіанти того, що говоритиме Ґрему.
«Янкі, коротше, нам треба поговорити… Ні не так… – Від напруження Левко зіпрів, а вилиці набухли. – Краще отак: слухай, бадді, останнім часом ти підозріло близько трешся біля моєї дівчини… але вона мені не дівчина, і «бадді» казати не треба, а то він подумає, що я його копіюю… Треба простіше, типу… Чувак, оскільки ми взяли тебе в свою компанію і вирушаємо разом у нелегку подорож… Чорт! Знову не те…»
Ліфт опустився, стулки роз’їхалися. Хлопець заскочив до кабіни.
«Біс із ним! На ходу щось вигадаю».
Перед