я не маю наміру переказувати всю історію Симича, вона достатньо добре та широко відома. Про Карнавалова вже написані тисячі чи, можливо, десятки тисяч статей, дисертацій і монографій. Про нього навіть знято декілька документальних фільмів і один художній (щоправда, досить слабкий). Усі люди мого покоління добре пам’ятають, як Карнавалов, розпочавши друкуватись за кордоном, одразу ж став всесвітньо відомим. Уся радянська влада – і Спілка письменників, і журналісти, і КДБ, і міліція – стала з ним до бою не на життя, а на смерть, але нічого вдіяти не змогла.
На самому початку, коли він надрукував першу свою брилу, влада просто сторопіла. Це був час, коли наш уряд загравав із Заходом, сподіваючись там щось купити чи вкрасти, і після всіх халеп із Солженіциним та іншими скандалів із письменниками уникав.
Тому дали вказівку з Карнаваловим поводитись гуманно. Провести з ним бесіду, нехай складе покуту в «Литературной газете» і дасть слово більше на Заході не друкуватись. Отож, коли його вперше викликали до слідчого, розмова була м’якою. Слідчий виявився великим шанувальником літературного таланту автора брил.
– Я, звичайно, не фахівець, – сказав слідчий, – я просто читач. Але мені ваш роман дуже сподобався. Над деякими сторінками я навіть плакав. – І аж пошморгав носом і протер окуляри, зображуючи, як він скімлив. – Жаль лише, що роман опубліковано у вельми невдалий час. В інші роки ми б це навіть вітали, але нині, коли міжнародна ситуація ускладнилась, наші вороги, певна річ, намагатимуться використати ваш твір із конче лихою метою.
Аби цього не сталося, слідчий запропонував, не гаючись, дати міжнародним імперіалістам гідну відсіч на сторінках «Литературной газеты».
Симич пообіцяв це зробити, але, прийшовши додому, скликав просто в котельні прес-конференцію для іноземних журналістів. І виголосив перед ними сильну промову проти комунізму та комуністів, яких він нарік чи то заглотними комуністами, чи просто заглотниками.
Резонанс був надзвичайний. Симич одразу ж зажив слави не лише найкращого у світі письменника, але й героя. Про цього відважного росіянина заговорив увесь світ. А тільки-но світ вгамовувався і влада сподівалась, що коли усілякий гамір стихне зовсім, відразу ж його і зжерти, він не був дурнем, негайно друкував нову брилу. Галас зчинявся іще більший, і можливий його арешт міг наробити міжнародного скандалу, потужнішого за вторгнення в Чехословаччину чи Афганістан. Влада вертілась наче в’юн в ополонці. Пропонувала йому виїхати по-доброму. Він не лише не зробив цього, але, пам’ятаючи оказію із Солженіциним, звернувся до всього світу з проханням не погоджуватись приймати його, якщо заглотники задумають випхати його з країни силоміць.
Влада просто заквилила, не знаючи, що робити. Арешт не пройде. Шанувальники Карнавалова (а їх у нього з’явились тисячі) пильнували за його діяльністю та діями влади. Влада побоювалась, що відвертий арешт Карнавалова спричинить бунт. Автомобільна катастрофа була б шита білими нитками. Залишалось тільки