накотився жаль до себе, горло заповнила гіркота, очі зволожили сльози.
– Маріє, Матінко Божа… – тихо шепочуть Даринині вуста, зносячи погляд на маленький образочок Богородиці з дитям, що привезла з собою у гаманці з України. Тримає його у тремтячих руках і подумки благає у Пречистої Діви, аби посилала їй сили у земному терпінні. Із маленького шматка паперу на неї журно дивляться спокійні лагідні очі Пречистої Діви й малюка Ісуса. Перед ними для самозаспокоєння можна й поплакати.
Відклавши убік книжку, ще довго лежить із розплющеними очима, гортаючи в голові пережите за перших півдня. Генуезький простір, який вона тільки-но почала пізнавати в стінах будинку Тревізо, шматував її зсередини різноманіттям почуттів. Виживе, якщо навчиться не пропускати крізь себе недоброзичливість синьйори і проковтувати її образи.
Оливковий урожай
Дні повільно, іноді, здавалося, надповільно, переливалися у тижні. Минув вересень разом із жовтнем, а разом з ними – півтора місяця її звикання до нового життя. Тепла італійська осінь зі своїми погожими днями помітно згладжувала нестерпність Дарининого побутування. Під час ранкового розвішування випраної звечора білизни затримувалася на терасі, виловлюючи тепле сонячне проміння вересневих ранків. Знімаючи суху білизну, насолоджувалася по-літньому жаркими днями.
За українською звичкою прокидалася удосвіта. Щовечора допізна зубрила італійські слова. Нові вивчала не тільки за словником, а й за назвами продуктів на упаковках і в супермаркетівських газетках, що часто друкувалися до оферт[43] чи сконто. Коли синьйора Вітторія їй дозволяла, дивилася разом з нею телефільми. Зміст швидше вгадувала, ніж розуміла з почутих діалогів. Надто багато слів не знала. Ті, що чула вперше і її зацікавили, виписувала на листочок українськими буквами, а потім навмання шукала у словнику. Дуже швидко засвоїла, що італійські слова як пишуться, так і вимовляються.
Втомлювалася. Однак навіть втома не сприяла доброму відпочинку в чужих стінах. Спала неспокійно. Часто посеред ночі прокидалася, тривожно роззираючись по кімнаті, не одразу й розуміючи, де вона. Аби заспокоїтися, молилася доти, доки буря почуттів не влягалася, а вона знову засинала. Молитва їй допомагає. Вона глушить біль, розвіює відчуття покинутості.
Надважкими видалися перші два тижні проживання у сім’ї Тревізо. Дарину раз по раз переслідували думки, що її перебування тут тимчасове. Марилося: одного ранку, не долаючи жодних доріг, прокинеться вдома, у власному ліжку і струхне з себе італійську реальність як важкий для її нервового сприйняття сон. Двома тижнями вимірюється звикання до будь-чого – літнього часу, нового місця проживання, нової роботи, іншого ритму життя в інших реаліях. Два тижні триває період, під час якого людина або одразу ж занурюється в атмосферу нового побутування без тривалої адаптації, або ж відштовхує його всіма фібрами своєї душі.
Якраз потому, коли з поверненням на третій тиждень Дарина припинила чекати самонавіюваного