ще до когось. І наполягай, хай його відкриють.
> Та просто викинь свій сраний телефон із мосту.
> Хтось може мені пояснити, що тут відбувається?
> Прикол у тому, що я зараз їду по мосту, але в купе не відчиняються вікна.
> Скинь фотки води.
> Сьогодні Саманта стане жінкою.
> Є більше, ніж один спосіб, як відчинити вікно.
> У неї місячні?
> Уявіть, як тисячі телефонів виносить хвилями на берег.
> Любовні листи в електронних пляшках.
> Чому «уявіть»? З’їзди в Індію.
> Сьогодні вона стане єврейською жінкою.
> І я в поїзді!
> Тобто «єврейською жінкою»?
> Швидше листи ненависті.
> Давай не будемо перевіряти, чи ми в одному потязі, ага?
> Ізраїль, блядь, найгірший.
> Із Вікі: «Коли дівчинка досягає дванадцятиріччя, вона стає бат-міцва, “донькою заповіді”, та за єврейською традицією набуває прав дорослої. Тепер вона стає морально й етично відповідальною за свої вчинки та дії».
> Постав на камері таймер і поклади телефон на землю об’єктивом догори.
> Євреї найгірші.
> Тук-тук.
> Навіщо тобі взагалі фотографувати зірки?
> Хто там?
> Щоб запам’ятати їх.
> Не шість мільйонів євреїв!
>?
> ЛОЛ.
> Антисеміт!
> Усе одно ЛОЛ.
> Я з євреїв!
Ніхто ніколи не питав у Сема, чому він встановив на аватар латиноамериканку, тому що ніхто, окрім Макса, про це не знав. Вибір міг здатися дивним. Дехто міг би навіть сприйняти його образливим. Проте вони б помилялися. Бути Семом – це вже дивно й образливо. Мати такі продуктивні слинні та потові залози. Бути неспроможним не думати про ходьбу під час ходьби. Акне на спині та дупі. Не було більш принизливого й екзистенційно-гнітючого досвіду, ніж купівля одягу. Ну як пояснити мамі, що він краще залишиться без речей, які нормально на ньому сиділи б, ніж щоразу розглядати себе в дзеркальній камері тортур, де йому ніколи нічого не пасує? Рукави ніколи не закінчуються там, де треба. Комірці завжди загострі, або занадто високі, або заломлюються не під потрібним кутом. Ґудзики на усіх сорочках розташовуються таким чином, що передостанній згори або занадто відкриває шию, або ж навпаки, стискає її. Існує єдине місце, буквально одна точка в просторі, де ґудзик виглядав би природно. Але сорочки так ніколи не шили, певно, через те, що в жодної людини не було такого непропорційного тулуба, як у Сема.
Семові батьки були технологічними слоупоками, і він знав, що періодично вони перевіряють історію його браузера (регулярне підчищання якої лише тицяло його поцяткованим носом, нагадуючи про жалюгідність існування майже підлітка з Y-хромосомою, що дивився навчальні ролики з пришивання ґудзиків на «Youtube»). І вечорами за замкненими дверима спальні, коли батьки переживали, чи не вишукує він інформацію про вогнепальну зброю, бісексуальність або іслам, він перешивав передостанні ґудзики та петельки своїх