реально все й реально цілодобово, але ми реально вже близькі до цього). Тож ми побачимо світ таким, яким він щойно був.
> Кльова ідея. І можна в налаштуваннях розширити відрив.
>?
> Можна побачити світ учора, місяць тому чи в день твого народження, або ж (ну, це може статися лише в майбутньому, коли вже буде вивантажено достатньо відео) люди зможуть подорожувати своїм дитинством.
> Уявіть, як людина, що вмирає (яка ще не народилася), колись ходитиме домом свого дитинства.
> А раптом його знесли?
> І там би ще були привиди.
> Які ще привиди?
> «Людина, що вмирає (яка ще не народилася)».
> Воно взагалі колись почнеться?
Сема відволік стукіт у двері з іншого боку екрана.
– Іди геть.
– Добре.
– Що? – спитав він, відчиняючи двері Максові.
– Іду геть.
– Це що?
– Тарілка з їжею.
– Ні, неправда.
– Тост – це їжа.
– З якого дива я б хотів тост?
– Заткнути ним вуха?
Сем махнув рукою, запрошуючи Макса увійти.
– Вони про мене говорять?
– О, так.
– Погане?
– Ну, вони точно не співають тобі «Многая літа», чи щось таке.
– Тато розчарований?
– Я б сказав, так.
Сем повернувся до екрана, а Макс із байдужим виглядом всотував деталі братової кімнати.
– У мені? – перепитав Сем, озираючись на брата.
– Що?
– Розчарований у мені?
– Я думав, ти це й мав на увазі.
– Він бува такою бабою.
– Ага, зате в мами завеликі яйця.
Сем засміявся:
– Це точно, – він вийшов із акаунту та повернувся до Макса. – Вони так повільно відривають пластир, що нові волосини встигають вирости та знову прилипнути до нього.
– Га?
– Я б хотів, щоб вони вже розлучились.
– Розлучилися? – повторив Макс, і кров кинулася йому в ту частину мозку, що відповідає за паніку.
– Очевидно.
– Правда?
– Ти що, нетямущий?
– Це типу тупий?
– Той, що не знає.
– Ні.
– Тож, – продовжував Сем, водячи пальцем по корпусу «айпеда», по прямокутному розриву в фізичний світ, – кого ти обереш?
– Для чого?
– Обереш. Щоб жити разом із ним.
Максові це не подобалося.
– А хіба діти просто не проводять із батьками час по черзі?
– Ага, так і буде, але потім, знаєш, завжди настає вибір.
Макс це ненавидів.
– Ну, тато веселіший, – сказав він. – І в мене значно рідше будуть проблеми. Проте, можливо, я матиму більше кльових штук і довше зможу грати на компі…
– І ти насолоджуватимешся цим, доки не помреш від цинги чи меланоми, бо ніколи не мазатимешся кремом від засмаги, або тебе просто відправлять у тюрму, бо ти щодня спізнюватимешся